Книга Наомі Кляйн стала бестселером та увійшла до сотні найважливіших книжок 2014-го року за версією New York Times.
Зміна клімату визнана однією з ключових проблем людства. Однак, якщо дивитися не тільки на словесну риторику, а й на грошові потоки, то стає зрозуміло, що людство ще не усвідомило гостроту проблеми зміни клімату. Фінансування заходів на боротьбу зі зміною клімату постійно зростає, але набагато більшим, для прикладу, є фінансування на порятунок банків під час фінансової кризи.
Для зміни ситуації потрібен дійсно масштабний суспільний запит. Запит, який би підтримала більшість, а не лише науковці, зелена індустрія та активісти. Щось на зразок підтримки соціального забезпечення для людей похилого віку або боротьби з апартеїдом. Запит глобального масштабу.
На думку Наомі Кляйн, боротьба проти зміни клімату досі не мала реальних успіхів, бо протирічить розвитку капіталізму – принципам широкої дерегуляції, масштабної приватизації та лібералізації ринків. Великі корпорації, які визначають розвиток світової економіки, не готові до суттєвого скорочення викидів парникових газів. Зволікання призвело до того, що вже зараз потрібно обирати між кліматом та економічним зростанням як таким. Легких рішень вже не існує. Потрібні кардинальні зміни, які негативно впливатимуть на економічне зростання в його традиційному розумінні.
“Економіка та планета – у стані війни, і планета поки програє”, – пише Наомі Кляйн.
Кліматичний рух з кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття розвивався паралельно із розвитком міжнародної торгівлі та лібералізацією ринків. Міжнародна торгівля фактично перенесла забруднення і викиди парникових газів з розвинутих країн, в країни, що розвиваються, які мають дешеву робочу силу та брудну енергію. Разом із зростанням внутрішнього попиту це призвело до стрімкого зростання викидів парникових газів.
Багаті країни створили для себе нові ніші для зростання економіки і більше можливостей для боротьби з наслідками зміни клімату та адаптації, тоді як менш розвинуті країни отримали ще більше викидів та більші ризики кліматичних змін. То ж зміна клімату замість об’єднання людства у боротьбі проти глобального виклику ще глибше розділяє країни на багаті та бідні.
Аби змінити ситуацію, ключову роль має відігравати громада і держава, а не бізнес.
Рівень скорочень викидів, необхідний для подолання проблеми зміни клімату, вимагатиме кардинальних змін. Населення розвинутих країн муситиме відмовитися від багатьох звичних благ і повернутися до рівня житття, скажімо, 70 років. Державні інвестиції грандіозних масштабів мають бути спрямовані на заходи з енергоефективності та використання відновлюваних джерел енергії. Потрібний масштаб можна порівняти з масштабом фінансування космічних програм чи програми розбудови магістральних автодоріг у США. Викиди парникових газів мають скорочуватися на 8-10% на рік – рівень, який спостерігався лише після найбільших фінансових криз, військових конфліктів чи розпаду СРСР. Скорочення на кілька відсотків на рік можна порівняти із невеликим зменшенням кількості цигарок на день при спробі кинути палити.
Наомі Кляйн звертає увагу на велику кількість протестів, пов’язаних з екологічними проблемами та ризиками: протести проти видобутку сланцевого газу, нових вугільних терміналів, трубопроводів для транспортування нафти, тощо. Саме такі протестні рухи, спираючись на права місцевих мешканців і, зокрема, корінних народів, при належній підтримці, на її думку, можуть спинити багато ініціатив, які загрожують подальшому посиленню кліматичних змін: розширення видобутку природного газу та нафти, будівництво вугільних терміналів та електростанцій, нафтопроводів, тощо.
Можна сперечатися з Наомі Кляйн щодо методів протистояння зі зміною клімату і ролі великого бізнесу у цій боротьбі. Однак, не можна не погодитися з головним – ми маємо бути готовими заплатити високу ціну.
Критика і протести повинні містити елементи рішення. Потрібно не лише виступати проти, але й демонструвати чіткі альтернативи: їх вигоди та, що не менш важливо, недоліки. Заклик відмовитися від проєкту, що забезпечуватиме постачання енергетичних ресурсів найближчі 10 років, має йти пліч-о-пліч із лобіюванням альтернативних проєктів, які забезпечать економіку енергією або зменшать в ній потребу. Така альтернатива має бути співмірною за масштабом та доступною в найближчі 10 років, а не колись у майбутньому.
Альтернативи матимуть свою ціну: чи то вищі рахунки за електроенергію, чи то збільшення податків і переспрямування бюджетних витрат, чи відмова від певних благ.
Не існує легких рішень для складних проблем.
Українською мовою у 2016 році книгу видало видавництво “Наш Формат“. Англійською мовою книга доступна на Scribd [отримати два місяці безкоштовного використання Scribd].