Огляд книги “Ecological Economics. Principles and applications” Германа Дейлі та Джошуа Фарлей.
Ключовою ціллю урядів країн у 20 столітті було економічне зростання. Природа була витіснена за рамки економіки. Вважалося, що економічне зростання може бути безперервним, а будь-які природні ресурси є або невичерпними, або можуть бути замінені новими технологіями.
Водночас, природні ресурси, які відіграють ключову роль у розвитку економіки, слугуючи джерелом енергії та матеріалів, не розчиняються в ній повністю, а завжди повертаються частково у природне середовище у формі відходів чи викидів. Економіка підкоряється законам термодинаміки. Ніщо не береться з нічого і ніщо не зникає в нікуди.
Природний капітал є у багатьох випадках незамінним – він доповнює капітал та людські ресурси для створення різного роду благ. Природний капітал можна розділити на два типи ресурсів: запаси природних ресурсів, які використовуються людиною, та природні ресурси, які надають екологічні послуги. Окремі природні ресурси, як наприклад ліси, є одночасно і джерелом матеріалів, і джерелом екологічних послуг.
Ресурси першого типу людство може споживати з якою завгодно швидкістю… До певного моменту: чи то до вичерпання невідновлюваних ресурсів, чи то до виснаження і деградації відновлюваних ресурсів. Обсяг ресурсів другого типу обмежений і людина не може збільшити інтенсивність екологічних послуг у певний момент. Однак, забруднення довкілля і деградація екосистем може обмежити їх здатність надавати екологічні послуги. Єдиний спосіб обмежити деградацію екосистем – зменшити потік відходів і забруднення.
Відтак, безперервне зростання неможливе у світі обмежених ресурсів. Екологічна економіка на противагу традиційній неокласичній економіці розглядає економічну підсистему як складову більшої системи, що включає природні ресурси та екосистемні послуги. Природа є джерелом ресурсів для розвитку економіки і поглинає відходи та забруднення, утворені внаслідок економічної діяльності.
Екологічна економіка розглядає зростання як збільшення використання енергії та ресурсів глобальної екосистеми планети та збільшення генерації утворення відходів та забруднення. Зростання має свою ціну, а отже може бути неекономічним – коли втрати від зростання економіки перевищують вигоди.
Зростання в такому розумінні не може бути постійним. З позиції екологічних економістів, на якомусь етапі економіка повинна припинити зростання у матеріальному вимірі. Людство повинно перейти від зростання до розвитку – збільшення рівня задоволення потреб людства при використанні тієї ж кількості енергії та ресурсів.
Визначення оптимального масштабу економіки – один із викликів екологічних економістів. Чи перейшла вже економіка до неекономічного зростання? Якщо на глобальному рівні чисельні докази підштовхують до ствердної відповіді, то на рівні окремих країн відповідь може бути не така однозначна. І тут постає складне питання справедливого розподілу ресурсів.
За ринкових відносин, обсяг виробництва визначається балансом попиту і пропозиції. Виробник буде збільшувати обсяги виробництва до того часу, поки питомі вигоди від додатково виробленої одиниці продукції будуть перевищувати питомі витрати. Точка рівноваги – точка, де перетинаються криві попиту та пропозиції, в якій продавці отримують максимальний прибуток, а покупці – максимальну корисність.
Ринок – це гарний механізм розподілу ресурсів, але працює він ефективно далеко не завжди. Якщо приріст деревини складає 3.5 відсотків на рік, а ставка за депозитом 7 відсотків, то з точки зору ринкових відносин вигідніше зрубати все одразу і покласти гроші на депозит. Якщо не всі витрати насправді будуть понесені виробником у випадку існування екстерналій, то й обсяги виробництва будуть вищими за оптимальний рівень. Бізнес за таких умов отримує конкурентну перевагу коштом погіршення стану довкілля та здоров’я людей. В умовах глобалізації це справедливо і на міжнародному рівні. Країни з нижчими екологічними вимогами до промислових виробництв можуть нарощувати свою частку на ринку, але суспільство всеодно заплатить за це свою ціну.
Люди нетерплячі, тому хочуть мати все і одразу. Гроші сьогодні мають більшу цінність, ніж ті самі гроші через рік. Ми платимо відсотки за користування кредитом і дисконтуємо майбутні прибутки при оцінці інвестиційних проєктів. Однак для суспільства в цілому правила інші. Цінність багатьох речей для суспільства буде однакова і зараз, і в майбутньому. Саме тому так звана соціальна ставка дисконтування є нижчою, ніж комерційні ставки дисконтування. Через це, важливою є роль держави в обмеженні використання природного капіталу – чи то через запровадження квот, что то через підвищення ціни в результаті оподаткування.
Ціль урядової політики з точки зору екологічної економіки – це забезпечення такого розвитку економіки, за якого втрати будуть меншими за вигоди, а також справедливий розподіл благ та ефективне використання ресурсів. У підсумку це призведе до припинення зростання фізичних обсягів використання природних ресурсів.
Ми звикли оцінювати економіку за ВВП, однак цей показник відображає розвиток економічної активності, але не зміну добробуту людей. Фактично, це сума не лише вигод економіки, але й втрат. Економісти звикли враховувати зношення основних фондів (машин, обладнання, будівель, тощо), однак геть забули про врахування виснаження природних ресурсів. Якщо неокласичні економісти акцентують увагу на доданій вартості, то для екологічних економістів важливо і те, до чого додається ця додана вартість.
В демократичному світі рівень державної політики не може бути вищим за середній рівень її розуміння населенням, тому поширення знань є не менш важливим завданням, ніж зростання добробуту.