В’ячеслав Згоннік: Україна має великий потенціал для впровадження водневих технологій

Зелена Хвиля представляє інтерв’ю із В’ячеславом Згонніком

В’ячеслав Згоннік, директор ГО «Воднева Енергетика». У 2008 році закінчив хімічний факультет КНУ ім Шевченка. Зараз на третьому курсі аспірантури Університету Поля Сабат’є за спеціальністю «Зелена хімія». У 2009 році заснував Об’єднання «Воднева Енергетика» для об’єднання зусиль задля розповсюдження водневих технологій на території України, створення законодавчої бази та норм безпеки, роз’яснення населенню користі від використання водню, як палива, а також для звернення уваги молодих до найголовніших проблем сучасності.

– Зелена Хвиля: Перш за все, вітаємо Вас із нещодавньою річницею Асоціації водневої енергетики. Розкажіть, В’ячеславе, чим для Вас є воднева енергетика – це майбутнє, сучасність чи загалом фантастичні вигадки?

Дякую за привітання! У різних країнах воднева енергетика зараз знаходиться на різних етапах свого розвитку: від фантастики до сучасності. Для України це майбутнє, завдяки великому різноманіттю природних ресурсів, з яких можливо отримати водень: сірководню Чорного моря, вугіллю Донбасу, вітру та Сонцю півдня, сільському господарству, тощо.

– Зелена Хвиля: Чи є у світі реальні діючі проєкти у сфері водневої енергетики? Наведіть найяскравіші приклади.

Прикладів дуже багато. Лідерами у цій сфері є США, Європа та Японія. Наприклад, на кінець 2009 року тільки у Каліфорнії було 38 водневих заправних станцій та сотні водневих автомобілів. Більшість з цих авто – це демонстраційні проєкти, але Хонда вже розпочала продаж (поки що за лізингом) всім бажаючим своєї моделі FCX Clarity на водневих паливних елементах.

Хоча водневі автомобілі є найпомітнішими прикладами, найбільш розвинуті водневі технології у іншій сфері – автономного енергозабезпечення та систем безперебійного живлення. Протягом 2008 року у США було встановлено таких систем із загальною потужністю 13 МВт.

Технології автономного енергозабезпечення допомагають виправити основний недолік сонячно-вітрової енергетики – непостійність. Працює це так: у сонячній або вітряний день надлишки енергії використовуються для розкладу води електролізом на водень та кисень. Водень зберігається у спеціальних резервуарах доки не з’явиться необхідність у електриці. Тоді він за допомогою паливних елементів взаємодіє із киснем повітря даючи напругу і знову воду. Ніяких шкідливих викидів, ніякої вібрації, ніякого шуму. Такі системи пропонуються фірмами Honda, ITM Power, Hydrogenics та використовуються у багатьох промислових та приватних господарствах.

Системи безперебійного живлення працюють за там же принципом, з єдиною різницею, що водень не виробляються на місці, а постачається вже готовим у балонах. Це дуже вигідно для тих місць, де потрібна постійна наявність електрики – лікарнях, теле- та радіоточках, серверних станціях, тощо. Наприклад, телекомунікаційні компанії Індії та Данії, а також військові США використовують такі системи фірми Ballard.

– Зелена Хвиля: А що ми маємо в Україні? Чому була створена Ваша Асоціація та які основні напрямки її роботи?

В Україні ми маємо великий потенціал для впровадження водневих технологій. Завдяки ним Україна може стати повністю незалежною від імпортного пального. Саме для цього і було створено Громадське Об’єднання «Воднева Енергетика». Ми займаємось роз’ясненням населенню ідеї водневої енергетики – використання водню як енергетичного вектора для зберігання та транспортування енергії. Багато уваги доводиться уділяти розвіюванню страхів про небезпечність водню, пояснювати що він навіть менш небезпечний, ніж метан, який ми використовуємо усюди.

Ми стараємося долучати до участі у вирішенні глобальних проблем молодь. Бо саме їм доведеться жити у період спаду видобутку вуглеводнів. Цього року команда студентів КНУ з нашою допомогою перемогла у Міжнародному Водневому конкурсі для студентів HSDC 2010. Один із переможців поїхав на Міжнародну Водневу Конференцію у Лос Анжелесі, щоб презентувати роботу. Його перебування оплачувала американська сторона. Зараз ми зібрали команду для наступного водневого конкурсу. Цього року бажаючих було вдвічі більше.

Важливим завданням є створення законодавчої бази для використання водневих технологій. На даний момент немає ніякої документації щодо використання паливних комірок.

Інший важливий напрямок це підтримка проєктів виробництва водню. На зараз ми працюємо у трьох напрямках: підземної газифікації вугілля, розкладу сірководню Чорного моря та отриманню природного водню (який присутній в деяких місцях як природний газ). Можливостей для виробництва водню в Україні безліч. Я впевнений, що надалі проєктів буде набагато більше.

– Зелена Хвиля: Отже, серед основних проєктів Вашої асоціації – виробництво водню із сірководню Чорного моря. Наскільки це реально на практиці? Чи може це бути економічно вигідним у найближчі роки та чому цим досі ніхто не займається? Чи існують загалом технології для цього?

Реальність використання сірководню Чорного моря була підтверджена експериментально російськими та турецькими вченими. Це дуже перспективний напрямок, який дозволить Україні забезпечити велику долю своїх енергетичних потреб без викидів СО2 одночасно зменшити небезпеку виходу сірководню на поверхню, як було при землетрусі 1927 року.

Технологій отримання та розкладання сірководню на водень та сірку дуже багато. А промислових немає досі лиш тому, що ефективні методи коштують дорого (тобто отримана енергія такими методами дорожча, ніж отримана сучасними), а дешеві – малоефективні. Зараз ми працюємо над покращенням цінових показників обраної технології. Але динаміка росту цін на природній газ така, що дуже скоро водень сірководню Чорного моря стане вигідним вже для існуючих технологій.

– Зелена Хвиля: Отримання водню способом підземної газифікації вугілля для неспеціаліста виглядає, на перший погляд, більш реальним проєктом. Які перспективи у цієї технології? Чи добувають вже таким чином водень де-небудь в Україні та світі?

Цей проєкт дійсно виглядає більш реальним, бо перший вдалий процес з підземної газифікації вугілля був впроваджений саме в Україні, у місті Лисичанськ Луганської області у 1934 році. Після цього було сконструйовано ще декілька заводів, та розвиток цієї технології був заблокований на багато років дуже дешевими цінами на природний газ. Після нафтової кризи 70-х років заводи з підземної газифікації були побудовані у Франції, Іспанії, Голландії, Великобританії, тощо. Україна має величезний потенціал завдяки вугіллю Донбасу. Це може бути водночас надзвичайно корисно для порятування помираючих міст, котрі лишилися без єдиного джерела фінансування після закриття шахт. Цей метод не потребує присутності людини під землею, що припинить гибель шахтарів. Крім того, цей метод може бути повністю СО2 нейтральним, якщо отриманий діоксид вуглецю захороняти під землею. Такі технології добре відпрацьовані та широко застосовуються у світі. Зараз ми шукаємо інвестора для фінансування проєкту підземної газифікації вугілля.

– Зелена Хвиля: Всі проєкти спрямовані на технології видобування водню, а чи ведеться робота над технологіями його подальшого використання? Яким чином використовується водень в Україні нині та якою може бути картина, скажімо, через 10 років?

Весь отриманий водень планується спершу використовувати для виробництва електроенергії та для продажу хімічним підприємствам. Вже після того, як проєкти почнуть давати прибуток, можна буде фінансувати будівництво демонстраційних водневих заправних станцій та пропонувати фірмам водневі системи живлення. На сьогодні ціни на водень на українському ринку далекі від конкурентоспроможності із природним газом. Але ця ситуація почне змінюватись у найближчі 3-4 роки. Через 10 років можна очікувати значної диверсифікації енергетики України завдяки новим водневим технологіям. Зміни профілю ТЕС, у першу чергу, та появи нових джерел енергії. Все буде залежати від бажання наших співвітчизників змінити своє життя на краще – більш чисте, більш економне та більш незалежне.