Ми вже звикли до того, що досліджень в Україні і про Україну мало, а якісних і актуальних ще менше, та й на загал дуже мало робиться для того, щоб упередити наслідки чи збитки від багатьох явищ, навіть якщо про них відомо заздалегідь. Зокрема, це характерно і для сприйняття адаптації до змін клімату в сільському господарстві.
Але виїзд у поле приносить багато здивувань. Позитивних, що характерно. Адже і справді, хто в Україні більше залежить від сприятливого клімату, ніж українські аграрії? Для кого вчасна зміна технологій у відповідь на зміни кількості опадів і температур означає навіть не просто обсяг прибутку, а власне виживання бізнесу? Дивно думати, що українські господарі не відслідковують змін клімату та не вносять відповідних змін у свою діяльність. Вони на кліматичній передовій і знають ситуацію з власного досвіду.
Цей текст є підсумком короткої поїздки в межах Київської та Черкаської областей та спілкування з фермерами, агрономами та власниками агрогосподарств, що відбулось в рамках візиту Фрідріха Коха та Флоріана Шерхорна з Лейбніцького інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою (IAMO), які працюють над дослідженням впливу змін клімату на врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність в Україні. Для нього вони проводять опитування українських аграріїв, в тому числі про їх сприйняття змін клімату та готовність відповідати на виклики, які разом з ними виникають.
Що мене вразило у відповідях українських фермерів – це те, що у них абсолютно немає сумнівів, що зміни клімату в Україні відбуваються і що вони мають негативний вплив на сільське господарство. Цю думку поділяли абсолютно всі наші співрозмовники.
Серед змін клімату, які вони безпосередньо відчувають, були названі такі:
- Зміни температурних режимів навесні, що призвело до зсуву початку посівної кампанії в останні роки. Так, посівна кампанія починається в середньому на 2 тижні раніше.
- Збільшення температурних екстремумів та аномальних явищ: низькі температури в травні цього року, великий перепад між денними та нічними температурами, безсніжні зими, тривала спека влітку. Деякі агрономи відзначили навіть, що ведуть температурні спостереження та записи уже протягом десятків років, і що, на їхню думку, теперішні явища, вірогідно, можуть бути наслідками глобальних змін клімату.
- Зміни в кількості опадів. Якщо раніше так звана «зона ризикованого землеробства» через посухи була на півдні України, то тепер фермери Черкащини вже відчувають її зсув на північ аж до їх регіону. В зоні, де ніколи не проводили зрошення полів, тепер постає така потреба, хоча необхідних водних ресурсів для цього немає.
- Сильні вітри, які заважають вчасному внесенню засобів захисту рослин та призводять до вітрової ерозії ґрунтів.
Це приблизний перелік кліматичних явищ, який додає роботи українським агрономам та власникам ферм. Від успіху пристосування до них значною мірою залежить прибутковість вирощування зернових в Україні, та й взагалі українська економіка, оскільки агропромисловий сектор переймає на себе роль основного експортера та джерела валютних надходжень.
Що ж роблять українські аграрії для адаптації до нових умов? Звичайно, люди різні. І їх підходи та успіхи теж. Хтось молиться Богу, а хтось свідомо змінює свої практики ведення господарства. Були названі такі адаптаційні дії:
- Зсув у часі посівної, а відповідно, і всіх інших стадій, залежно від погодних умов. Деякі господарства, користуючись тим, що жнива закінчуються раніше, до посіву озимих встигають провести додаткові операції для підживлення та боротьби з бур’янами, зокрема висів сидератів.
- Постає завдання збереження вологи в ґрунті, для чого вчаться використовувати властивості ґрунтових екосистем, які формуються за умови зменшення глибини та інтенсивності обробітку ґрунту та наявності залишків рослин з попередніх сезонів. Так, застосовують технології поверхневого рихлення ґрунту (mini-till), а в південних регіонах, де не відбувається такого ущільнення ґрунтів, як на півночі, виправданим є застосування безорної технології (no-till). Ці ж технології дозволяють зменшити ерозію ґрунту та відновити його родючість.
- Використання насіння стійких до посух та високих температур сортів або гібридів. Поширеною є практика щорічної закупівлі насіння кукурудзи та соняшника у міжнародних компаній, в той час як насіння пшениці та інших культур часто має українське походження. Так чи інакше, але можна з впевненістю сказати, що при виборі насіннєвого матеріалу українські аграрії зважають на його стійкість до кліматичних факторів.
- Через несприятливі погодні умови (сильні вітри, температури) деякі господарства переносять виконання робіт на нічний час, коли їх виконання може бути зручніше чи ефективніше.
Треба сказати, що в Україні існує потужна науково-практична база для напрацювань стратегій адаптації до змін клімату з урахуванням специфічних особливостей нашого регіону. Зокрема, така робота ведеться і є значне зацікавлення в її розвитку в Українському науково-дослідному інституті прогнозування та випробовування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого (УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого). Інститут було засновано в 1948 році, і з того часу він акумулює безцінні дані спостережень, досліджень та експериментів, а також досвід наукової роботи. В інституті більше 500 співробітників та 4 філії у всіх кліматичних зонах України, які займаються експертизою, тестуванням та доопрацюванням інноваційних технологій та обладнання, яке пропонується до застосування в сільському господарстві через Мінагрополітики України. Робота інституту націлена наохорону довкілля, виробництво екобезпечних продуктів харчування та перехід до сталого розвитку.
Анна Вільде,
консультант зі сталого розвитку та викидів парникових газів ГО УЕК “Зелена Хвиля”, спеціально для Зеленої Хвилі