Автор – Роберт Егельман (Robert Engelman), Президент WorldWatch Institute
Уривок із звіту “State of the World 2013: Is Sustainability Still Possible?”
Переклад здійснено і розміщено з дозволу WorldWatch Institute
Прикметник сталий, що означає здатність підтримувати безперервне існування без погіршення якості, походить ще від стародавніх римлян. Його активне використання в природоохоронній галузі розпочалося із виходом у 1987 році доповіді Міжнародної комісії з охорони довкілля і розвитку «Наше спільне майбутнє». Сталий розвиток, за визначенням норвезького прем’єр-міністра Гро Харлем Брунтланд та інших членів комісії, «забезпечує потреби теперішніх поколінь, не ставлячи під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти їх власні потреби».
Протягом багатьох років після виходу доповіді комісії Брунтланд фахівці у сфері охорони довкілля дискутували щодо цінності таких складних термінів як сталий, сталість та сталий розвиток. Однак на зламі тисячоліть, ці терміни отримали своє власне життя – без жодних запевнень їх використання на основі визначення Комісії. Через дедалі частіше використання у розмовній мові виглядає, що слово сталий стало синонімом такого ж туманного прикметника як зелений, ємність якого не можна виміряти, і який означає певну невизначену природоохоронну цінність, як, наприклад у словосполученнях зелене зростання та зелені робочі місця.
Сьогодні термін сталий зазвичай використовується в корпоративному світі на означення поведінки, яку часто можна назвати зеленим окозамилюванням (greenwashing). Фрази на зразок сталого дизайну, сталих автомобілів чи навіть сталої білизни засмічують засоби масової інформації. Одна з авіакомпаній запевняє пасажирів, що «картон, який вона використовує походить зі сталого джерела», тоді як інша інформує їх про новий проєкт з підвищення сталості польотів, який в 2011 році зберіг алюмінію в кількості, достатній «для будівництва трьох нових літаків». У жодному з випадків не проливається світло на те, чи в цілому діяльність авіаліній чи комерційної авіації зокрема може довго підтримуватися в сьогоднішньому масштабі.
Великобританія заявляла про наміри проведення «перших сталих Олімпійських ігор» в 2012 році, можливо, маючи на увазі нескінченно довге майбутнє для цієї події, незалежно від того, що трапиться з людством і планетою. Адже, якщо говорити про вплив на довкілля, то класичні Олімпійські ігри в Древній Греції чи навіть ігри протягом 20 століття були набагато більш сталими, ніж сьогоднішні.
За деякими параметрами таке часте вживання слова сталий може прийматися за успіх. Таке широке використання слова сталий вказує на те, що ключова природоохоронна концепція широко поширюється серед мас. Проте переливання з пустого в порожнє при обговоренні сталого розвитку має високу ціну. Через надмірне використання слова сталий та сталість втрачають своє значення та вплив. Навіть гірше, часте та недоречне використання створює у нас мрійливе враження, що всі ми – і все, що ми робимо, все, що купуємо, все, що використовуємо, – може відтепер тривати вічно, світ без кінця, хай буде так. Це зовсім не відповідає дійсності.
Питання щодо того, чи може цивілізація продовжувати розвиватися існуючими темпами, не загрожуючи добробуту майбутніх поколінь, є ключовим екологічним викликом сучасності у світі. Як наслідок, у світлі невдалих міжнародних природоохоронних та кліматичних самітів, коли національні уряди не вживали жодних дій, які б були пропорційними ризикам катастрофічних екологічних змін, виникають сумніви щодо того, чи залишаються можливості для людства змінити існуючу поведінку, аби зробити її сталою. Чи сталий розвиток досі можливий? Якщо людство не зможе досягнути сталості, коли і як закінчаться тренди несталого розвитку? І як ми будемо жити в цей час і надалі? Які б слова ми не використовували, ми маємо ставити ці складні питання. Якщо ми не зможемо цього зробити, нам загрожує самознищення.
Саме розширенню та поглибленню дискусії щодо прикметника сталий, який став надмірно використовуватися та невірно трактуватися, і початкове значення якого в останні роки трансформувалося у щось на зразок «трохи краще для довкілля, ніж альтернатива», присвячена цьогорічна доповідь «Стан Світу». Просто роблячи щось «краще» для довкілля ми не зупинимо руйнування екологічних взаємозв’язків, від яких залежать наше харчування та здоров’я. Просте покращення нашої діяльності не стабілізує атмосферу. Воно не зупинить зменшення запасів водних ресурсів чи зростання рівнів океанів. Не поверне воно й арктичних льодовиків, одних з найбільш помітних з космосу природних об’єктів Землі, до їх доіндустріального масштабу.
Для того, аби зупинити ці тренди, потрібні набагато більші, ніж ми бачили до цього часу, зміни. Важливо критично, тверезо і науково обґрунтовано оцінити той шлях, куди ми рухаємося. Нам вкрай потрібно – і часу для цього залишається дедалі менше – зрозуміти, яким чином змінити напрямок руху для власної безпеки, безпеки наших нащадків та безпеки всіх інших видів, які є єдиними відомими нашими супутниками у всесвіті. І поки ми займатимемося цим складним завданням, ми також маємо підготувати суспільство до майбутнього, яке може принести труднощі та виклики, складніші за будь-які з тих, перед якими стояло людство до цього часу.
Джерело: WorldWatch Institute, “State of the World 2013: Is Sustainability Still Possible?”, http://www.worldwatch.com, (Washington D.C.: Island Press, 2013)