Тридцятирічна історія відновлення озонового шару

16 вересня 1987 року був відкритий до підпису Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар. Угода була укладена для припинення або обмеження виробництва озонруйнуючих речовин.

Цьогоріч світ відзначив  тридцяту річницю протоколу, який є однією з найуспішніших міжнародних угод.

Маріо Моліна, лауреат Нобелівської премії з хімії за роботу щодо озоноруйнівних речовин, згадує про три причини успіху Монреальського протоколу:

• це перша і досі єдина угода, яка ратифікована усіма країнами світу;
• завдяки протоколу шар стратосферного озону почав відновлюватися;
• рішення, прийняті у протоколі, також допомагають уповільнювати зміни клімату.

Каталізаторами успішного розвитку Монреальського протоколу стали кілька досліджень та відкриттів. У 1974 році Маріо Моліна та Ф. Шервуд Роуленд опублікували наукову статтю, у якій зробили висновок про міграцію хлорфторвуглеводнів (ХФВ) у верхню атмосферу та їх вплив на озоновий шар. На початку цю ідею оскаржували багато науковців, але додаткові дослідження переконали усіх.

Хімічна промисловість спершу відмовилася брати до уваги наукові факти, але згодом підприємства погодилися розробити хімічні речовини, які не впливатимуть на озоновий шар.

Зменшення щільності озонового шару викликає низку негативних наслідків:

• збільшення ризику виникнення серйозних проблем зі здоров’ям людей в усьому світі (зокрема, збільшення кількості ультрафіолетового випроміннювання, яке потрапляє на Землю через відсутність озону, може викликати ракові захворювання шкіри та катаракту);
• УФ-промені сонця проникають глибоко в наші океани, завдаючи шкоди водоростям, ракоподібним та ікрі і порушуючи таким чином харчовий ланцюг океану; як наслідок, скорочується морське біорізноманіття;
• виснаження озону може зменшити ріст рослин;
• збільшення УФ-випромінювання може змінити спосіб обміну вуглекислого газу між атмосферою та біосферою;
• УФ-випромінювання також може сприяти забрудненню повітря.

У 1987 році, укладаючи Монреальський протокол, країни погодилися скоротити викиди ХФВ на 50 %, але після низки зустрічей у 1992 році домовилися про повну відмову від ХФВ до 1996 року.

Співпраця країн згідно з Монреальським протоколом продовжується. У жовтні 2016 року в Кігалі, Руанда, уряди країн світу дійшли згоди щодо поправки до протоколу. Сторони домовилися про припинення використання гідрофторвуглецю (ГФВ), одного із шести головних забруднювачів, які викликають глобальне потепління. Раніше ГФВ були введені на заміну ХФВ.

Прийняття поправки попередить викиди еквівалентом 100 мільярдів тонн СО2 до 2050 року і допоможе уникнути підвищення температури на 0,5˚С до кінця століття.

До того ж, якщо ефективність кондиціонерів і інших охолоджуючих пристроїв буде покращена внаслідок відмови від ГФВ, то вигоду для клімату вдасться подвоїти – до еквіваленту 200 мільярдів тонн СО2.

30-річна історія Монреальського протоколу продемострувала можливість досягнення успіху у спільній боротьбі з глобальними загрозами для довкілля.