Паризька угода

На 21 конференції Сторін Рамкової конвенції зі зміни клімату багаторічні міжнародні кліматичні переговори врешті досягли успіху. 12 грудня 2015 року було прийнято нову міжнародну кліматичну угоду – Паризький договір.

Компроміси, на які довелося піти учасникам перемовин, ускладнили вирішення проблеми зміни клімату, але дозволили об’єднати майже дві сотні країн для досягнення спільної мети.

Власне метою Паризького договору є посилення глобальної боротьби із загрозою зміни клімату задля стримування підвищення температури на планеті до рівня суттєво меншого ніж на 2 градуси Цельсія, а за можливості і меншого ніж на 1,5 градуси Цельсія у порівнянні із до індустріальними рівнями.

Ціль дуже амбітна, оскільки її досягнення, за оцінками науковців, вимагатиме суттєвого зниження викидів парникових газів.

Станом на 1 жовтня 2015 року 147 країн світу подали свої очікувані національно-визначені внески у скорочення викидів парникових газів. Якщо всі країни виконають взяті на себе зобов’язання, то в 2030 році загальні світові викиди парникових газів становитимуть 57 млрд тонн у порівнянні з 48 млрд тонн в 2010 році. Такі рівні викидів не відповідають найменш витратним сценаріям зниження світових викидів парникових газів, необхідного для досягнення обмеження глобального потепління на планеті на менш ніж на 2 градуси Цельсія у порівнянні із до індустріальними рівнями. За оцінками, викиди 2030 року будуть на 15.1 (11.1–21.7) млрд тонн CO2 еквіваленту вищими, ніж потрібно.

Отже, для досягнення мети Паризької угоди країнам доведеться суттєво посилити взяті на себе зобов’язання протягом майбутніх років, що вимагатиме прискорення розвитку відновлюваних джерел енергії, підвищення енергоефективності та вжиття інших заходів зі зниження викидів парникових газів.

Паризький договір передбачає можливість подання оновленого національно-очікуваного внеску вже до 2020 року, а також регулярний перегляд національно-очікуваного внеску що п’ять років із постійним посиленням своїх зобов’язань зі скорочення викидів.

На відміну від Кіотського протоколу відтепер країни не матимуть чітко зафіксованих в угоді зобов’язань щодо скорочення викидів парникових газів. Натомість, кожна країна самостійно визначатиме свою ціль зі скорочення викидів парникових газів, враховуючи національні обставини.

Країни також матимуть можливість використовувати ринкові механізми для досягнення своїх цілей зі скорочення викидів, купуючи міжнародні вуглецеві одиниці. Нові ринкові механізми будуть враховувати уроки від використання механізму спільного впровадження, механізму чистого розвитку та міжнародної торгівлі вуглецевими одиницями в рамках Кіотського протоколу. Міжнародні вуглецеві одиниці мають відображати реальні скорочення викидів, а детальні правила функціонування нових ринкових механізмів мають бути затверджені на наступних Конференціях Сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату.

Розвинуті країни підтвердили своє зобов’язання надати фінансові ресурси для допомоги країнам, які розвиваються, у боротьбі зі змінами клімату та адаптації до їх наслідків, а також поступово збільшувати обсяги такої фінансової допомоги.

Питання нової диференціації країн, тобто їх поділу на розвинуті країни та країни, що розвиваються, винесено за рамки Паризького договору.

Урочиста церемонія підписання Паризької угоди відбудеться 22 квітня 2016 року в Нью-Йорку.

Договір набуде чинності на 30 день після дати, коли принаймні 55 Сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, які разом викидають принаймні 55% від загальних світових викидів парникових газів, нададуть до Секретаріату Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату ратифікаційні грамоти або документи про прийняття, приєднання чи затвердження договору.