– Де краще з географічної точки зору розміщувати вітропарки?
[adsense size=’2′]
– В першу чергу, необхідно їх розміщувати там, де є вітропотенціал та дефіцит електроенергії. Наприклад, Крим сьогодні на 93% залежить від постачання електроенергії з материка. Але в самому регіоні є достатньо багато ділянок для розміщення вітропарків, наприклад, східна та західна частини Криму, де знаходяться степи та пасовища. Тут виникає питання про стан енергосистем та підключення до енергосистем великих потужностей. Це перший момент. Другий – державна підтримка вітроенергетики, оскільки відновлювана енергетика була орієнтована на те, аби скоротити споживання природного газу. В АР Крим скорочення його споживання можна досягнути за рахунок сонячної та вітрової енергетики. Головне, що використовуючи енергію вітру чи сонця, інвестори вкладають в місцеві відновлювані ресурси і місцеву економіку, тим самим розвиваючи інфраструктуру, де будуються нові енергоб’єкти.
Окрім Автономної республіки Крим, для розміщення вітропарків ідеально підходять південні частини країни, а саме Херсонська, Миколаївська, Донецька, Запорізька, частково Одеська області. Для розвитку вітроенергетики можна також взяти частину Івано-Франківської та Львівської областей. Але знову ж, тут існують ті ж проблеми з енергомережами, можливостями підключення об’єктів та складність логістики. Економічно та практично вигідніше вітротурбіни транспортувати морем.
– У всіх країнах, де зацікавлені в розвитку вітроенергетики, існують податкові пільги, дотації і т. п. В Україні розвиток вітроенергетики – один із національних проєктів. Чи здійснює держава конкретні кроки в цьому напрямку?
– У нас «зелений тариф» – головна пільга. До того ж, відповідно до закону, всі обленерго зобов’язані прийняти в мережу кожен кіловат виробленої за рахунок відновлюваних джерел енергії електроенергії. “Зелений тариф” на сьогоднішній день – найбільш продуктивний механізм в Європі.
– Як Ви вважаєте, чи прозорим є механізм отримання “зеленого тарифу”?
– Я думаю, що так. Але є деякі моменти. Позитивний момент – це вже те, що “зелений тариф” існує, і те, що його коефіцієнт відповідає тим вимогам, які є на сьогодні в Європі та Україні. Негативний момент в тому, що він передбачає введення після 2012 року 30% комплектуючих українського виробництва. Причому, це стосується і проєктних робіт, і будматеріалів, і т. ін. На сьогоднішній день, необхідного власного виробництва в Україні немає. Тому вимога щодо такої частки (з 2012 року 30% комплектуючих, а з 2014 – 50%) буде стримувати входження серйозних компаній-виробників турбін на наш ринок. Для попередження цього, ми зараз лобіюємо позицію, щоб частка комплектуючих 30%, як мінімум, була перенесена на 2014 рік або знижена принаймні до 10%. Це дозволить взяти тайм-аут для розвитку виробництва в Україні. І ще існує один негативний момент – у нас відсутня чітка процедура щодо дозволів, які необхідно отримати для реалізації вітроенергетичного проєкту. В принципі всі знають, як це зробити. Коли приходить проєктант, наші вчені починають говорити йому, що необхідно зібрати 300 підписів, 300 печаток, але насправді – їх набагато менше, і можна значно скоротити час та кошти на підготовку проєкту, якщо чітко знати алгоритм. Але алгоритму немає. Можу привести приклад, що наша асоціація разом із компанією ТОВ «Конкорд Групп», яка є на сьогодні лідером в області підготовки вітроенергетичних проєктів, розробила алгоритм. І я думаю, що вже в цьому році з’явиться перша станція, введена в експлуатацію цією компанією.
– Один з факторів, який стримує розвиток вітроенергетики – це земельне питання. Яким Ви бачите його рішення?
– Сьогодні дуже правильну позицію зайняла влада Криму. Якщо, наприклад, раніше дуже багато проєктантів заявляли: “Дайте нам землі, ми збудуємо вітроелектростанцію!” – але за отриманням землі не завжди стояло питання будівництва – то на даний час це питання більш-менш врегульоване, оскільки діє закон про землі під енергооб’єкти. Кримський уряд, наприклад, створив ще так звану систему єдиного вікна, в якій необхідно продемонструвати передпроєктну документацію, на основі якої можна зробити висновок, що вітроенергетичний проєкт реально розвивається.
На сьогоднішній день проєкт, як правило, розвивається в два етапи. Спочатку укладається угода з місцевою адміністрацією на проведення вишукувально-проєктних робіт, встановлюється щогла для вимірювання вітру, потім починають проводити дослідження. Необхідно, до того ж, врахувати всі орнітологічні, археологічні і санепідеміологічні моменти і лише після цього розпочинати будівництво.
Візьмемо, для прикладу, ТОВ “Конкорд Групп”. Аби вибрати ділянку під будівництво, ця компанія дослідила близько 2200 га землі, а під саму вітроелектростанцію на сьогодні задіяно близько 70 га. Тобто це достатня територія, щоб розмістити сучасні 2-3 мегаватні машини і збудувати вітроелектростанцію загальною потужністю 100 МВт. Тому, коли приходить представник якоїсь компанії і говорить, що хоче орендувати 1000 га, то не завжди зрозуміло, навіщо стільки. І я думаю, що якщо уряд та профільне міністерство буде правильно підходити до даного питання, то процес отримання земельних ділянок буде прозорим, і всі зрозуміють, що, дійсно, тут будуть будувати вітроелектростанцію.