Голова правління Української вітроенергетичної асоціації, Андрій Конеченков, в інтерв’ю для веб-сайту “Электровести” розповів про діяльність своєї організації та перспективи розвитку вітроенергетики в Україні.
– Розкажіть про Вашу організацію, її цілях та завданнях?
– Головна ціль створення Української вітроенергетичної Асоціації – об’єднати всі зацікавлені компанії, структури, які хотіли б розвивати в Україні сучасну, ефективну і економічно доцільну вітроенергетику.
Те, що до сьогоднішнього дня робилося в сфері вітроенергетики, виявилося недостатнім. Але головний позитив був в тому, що Україна прийняла сміливе рішення – переорієнтувала військові заводи на виробництво вітроагрегатів.
Однак, в цьому був також негатив, оскільки основним завданням стало не виробництво електроенергії за рахунок вітру, а виробництво вітрових турбін як таких. Ряд проблем не було вирішено, а саме: не були передбачені питання технічного обслуговування та не розроблений алгоритм правильної оцінки і вибору ділянок для ефективного розміщення вітротурбін. Тому, результат виявився таким, що більшість турбін нині або простоюють, або працюють із достатньо низьким коефіцієнтом використання потужності – в межах 2-3%. Для порівняння – сучасні вітротурбіни працюють приблизно із коефіцієнтом використання встановленої потужності (КВВП), еквівалентним 35-40%. Відзначу, що на сьогоднішній день, навіть при розробці фінансової моделі вітроенергетичного проєкту, закладається КВВП як мінімум на рівні 37%.
Тому, коли створювалася асоціація, головна задача була – працювати по тим стандартам, якими сьогодні керується весь світ. Тільки такі дії дозволять максимально ефективно використовувати енергію вітру для виробництва електроенергії.
Сьогодні в нашу асоціацію входять будівельні компанії, енергетичні компанії, які займаються розробкою проєктів та підключенням їх до енергосистеми, провідні виробники вітротурбін, а також проєктанти, які зацікавлені в розвитку національної індустрії.
– Які масштаби розвитку вітроенергетики в Україні?
– В 1998 році я був співавтором стратегії розвитку вітроенергетики до 2020 року. І тоді, разом із представниками Наукового інституту енергетики та енерготехніки Міністерства палива та енергетики, ми прорахували, скільки мегават вітроенергетичних потужностей можна встановити в Україні із врахуванням потенціалу, із врахуванням тих областей, де можна розвивати вітроенергетику. Саме тоді ми вийшли на рівень 16 000 МВт. На сьогоднішній день ця цифра фігурує в багатьох звітах Національної академії наук та державних документах.
Але існує ряд технічних аспектів, які сьогодні не дозволяють вітроенергетиці вийти на такий рівень. Адже 16 000 МВт – це приблизно 35-40 мільярдів кіловат годин виробництва електроенергії щорічно, що складає близько 25% від обсягу, що нині виробляється. Є також проблеми з підключенням до енергомереж, і існують реальні обмежені можливості наших енергомереж. Наприклад, якщо говорити про Крим, то в нинішньому році енергосистема цього регіону зможе прийняти максимум 2000 МВт. Одним словом, наявність ряду технічних проблем стримує розвиток даного напрямку.
З іншого боку, пів року назад спільно з Корейським державним інститутом з розвитку ми розробили стратегію і оцінили всі процеси, які відбуваються в енергетиці України. Причому ми порівняли цю сферу із розвитком вітроенергетики республіки Корея й прийшли до висновку, що 7 000 МВт або 12% від виробітку електроенергії – це максимум, який може бути встановлений до 2020 року, за умови, що Україна вийде на більш високий рівень економічного розвитку.
[adsense size=’1′]
– А як справи з інвесторами? Чи готові вони вкладати кошти в українську вітроенергетику?
– Сьогодні багато компаній заявляють, що вони є інвесторами, але насправді це не так. Це компанії-проєктанти, які приходять сюди розвивати проєкти, готувати проєктну документацію. Інвестори дуже важко виходять на український ринок. І сьогодні говорити про те, що у нас дуже багато інвесторів, бажаючих інвестувати в українську вітроенергетику, неправильно. Але не все так безнадійно. Інтерес до української вітроенергетики все ж є і навіть є ряд потенційних інвесторів. До того ж, вже є готові проєкти, реалізовані знову ж таки за європейськими та світовими стандартами.
Звичайно, є нюанси. Наприклад, проведення досліджень з оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні носить скоріше рекомендаційний характер, який прописаний в державних будівельних нормах. Але жоден комерційний європейський банк не дасть навіть центу, якщо ця оцінка впливу на навколишнє середовище не буде проведена у відповідності із євростандартами, включаючи проведення громадських слухань. Всі ці процедури є обов’язковими, і мають бути врахованими при підготовці проєктів для того, аби на них звернув увагу інвестор.